Дорога.

  Ми постійно в дорозі. Часом здається нам, що наближаємось до її завершення. Але насправді маємо за плечима єдине якийсь етап подорожі і за мить розпочнемо наступний.

Постійно на "валізах". Ніде не можемо на довше "загріти" місця. Навіть якщо судимо, що кінець - кінцем ми є в "себе", щось штовхає, щоб вирушити далі. Куди? До вічного життя. А єдина дорога веде до нього через хрест Христа. Цією дорогою йдемо хто більше, або менше свідомі цілі.

Кожен з нас є запрошений, аби крокувати слідами Спасителя, котрий завдяки своїм стражданням, смерті і воскресінні відкрив нам брами неба.

Трапляється нам нарікати на наш щоденний хрест. Однак, напевно небагатьом з нас при цій нагоді вдається згадати той єдиний Хрест, котрий ніс Ісус, і на котрому помер зрештою саме за нас. А скільком з нас вдається під час дороги страждання з'єднатись духовно з мукою Спасителя, котра і дала відкуплення?

Напевно інакше все під час Хресної Дороги, коли стояння за стоянням ідемо із зосередженням за несучим хрест Спасителем. Добре що матір Церква дала нам цю молитву.

Це саме тут наші думки і почуття йдуть однією дорогою, котрою пройшов Ісус в часі останніх годин свого земного життя: від суду Пилата, через Кальварію, аж по гріб.

Адже попри увесь драматизм , ця дорога дає нам надію на те,щоб не втратити в житті потрібного напрямку.

Підкреслював це святий Йоан Павло ІІ в своїх роздумах над Хресними Стояннями. В них виразив надію, що саме завдяки хресній дорозі Ісус наблизиться до кожного з нас і стане приятелем нашої життєвої подорожі, бо сучасна людина міцно потребує зустрічі з Христом розіп'ятим і воскреслим.