ДОБРИЙ ПАСТИР. СЛУХАТИ ГОЛОСУ.

Мене звати сестра Людмила Доманська.

До Згромадження Дочок найчистішого Серця Марії я прийшла у 1991 році.

В моїй родинній парафії св. Трійці, м. Хмільник
Вінницької обл. при парафії працюють сестри гоноратки(фабричні) як раніше їх називали, тому з укритим життям я зазнайомилась ще з дитинства. навіть запрошували мене до свого дому, також я їздила до Бердичева, де їх дім, бачила яку роботу виконують сестри.
Пам’ятаю такий фрагмент: у Києві відбувались урочистості святкування хрещення Київської Русі. Святкування відбувались на території храму Воздвиження святого Хреста, що на святошино. Зібралась велика кількість віруючих. З нашої парафії зорганізовано автобуси.
При вівтарі згромадились сестри габітових згромаджень. Для України на той час(1989) це була новизна. Ми, молодь з цікавістю їх розглядали. І тоді сестра, ніби вгадуючи наші думки сказала нам: «Можна бути там на видноті, а можна бути тут серед людей і посеред них у натовпі.» Ці її слова дуже мені заімпонували і глибоко запали в моє серце. Бути непомітною, ближче людям і посеред людей, це істота гонорацьких згромаджень.
Пригадую що в травні до нас на запрошення настоятеля приїздили неоприсвітери, щоб відслужити свої перші святі Літургії , котрі повязані з особливим Папським благословенням. Одного разу приїхав один отець разом зі своєю рідною сестрою Юлею. При парафії не було місця для ночівлі, тому я зголосилась взяти її до себе додому на ночівлю.
Юля на прощання запросила мене до Житомира. І ось невдовзі бердичівська молодь зібралась у паломництво до святого Антонія, чудотворний образ якого знаходився в кафедральному храмі святої Софії м. Житомирі. Йшла я з молоддю цілу ніч, бо на той час влада не дозволяла релігійні паломництва. Після урочистої святої Меси я зустрілась з Юлею і вона запросила мене до себе в гості.
Одного разу Юля запропонувала піти з нею до сестер, бо має для них передачу. Я погодилась. І ось, зайшовши до помешкання сестер, дуже вбогого та скромного, я відчула щось неймовірне. Це було відчуття що саму тут моє місце, що я маю бути саме тут. Я відразу сказала про це для Юлі, а вона заохотила мене порозмовляти з настоятелькою дому. А сестра, після розмови відповіла мені, що сповістить про мене вищу настоятельку, а тоді дасть і мені знати про відповідь.
І ось на титульну урочистість Згромадження, Непорочного Серця Марії, котре святкується в Церкві в травні після свята Серця Ісуса мене прийняли до згромадження. Я була на сьомому небі від щастя.
Кожна людина неповторна, як і її історія життя, покликання і дорога до Господа.

Я вдячна Богу за неоціненний і незбагненний дар покликання, яким Господь обдарував мене без будь – якої моєї заслуги. І прошу Господа про необхідні дари для покірного служіння Йому в харизмі згромадження.